Цікаво. Корисно. По-домашньому.
Життєві історії Сім'я

Доля у шапці

На десерт мій «улюблений» пункт – особисте життя. Якщо коротко, то підсумок жахливий – я розлучилася з А., почала зустрічатися з С., але С. подумав, що я досі кохаю А.

…Коли останній подарунок, блакитна чашка з довгоносим жирафом, була запакована і перев’язана бантиком (нехай Галька оніміє від неї!), я встала з-за столу. В очі впав аркуш з написом: «План». Наступним пунктом після «запакувати подарунки» йшло «підбити підсумки року і зробити висновки». І я приречено заплющила очі…

Отже, що ми маємо? Цікава робота з хорошою зарплатою – це плюс. Але мінус – це Галька, дуже заздрісна і вічно незадоволена жінка. Це не просто мінус, а мінус завтовшки із залізничну рейку. Кілька разів на день її фізіономія кривиться: «Ну, не зна-а-аю, що сказати. Могло бути і краще…». Фраза завжди адресується конкретно мені і з будь-якого приводу: нова сукня, парфуми, заявка на канцтовари, лікарняний через ангіну. Оскільки рік я завершую із Галькою за сусіднім столом, підсумки невтішні: її не звільнили і не вкрали інопланетяни. Роблю висновок: іноді зло сильніше за добро. Але розплата неминуча: довгоносий жираф на чашці – зовсім не зла сатира на Гальку, а майже фоторобот.

Так, ідемо далі… Хм, вага… Скажімо так, величина непостійна. Навіть дуже непостійна. Та менше з тим! Нам, жінкам, взагалі властива мінливість. Звісно, хочеться влізти в джинси з об’ємом стегон 92 см, але ніяк не вдається. Одне з двох: або я товста, або виробники штанів підмінили лекала і шиють одяг на ляльок, а страждаю, заїдаючи комплекс неповноцінності шматками тірамісу. Висновок: джинси для підлітків, а мені пора носити людський одяг.

На десерт мій «улюблений» пункт – особисте життя. Якщо коротко, то підсумок жахливий – я розлучилася з А., почала зустрічатися з С., але С. подумав, що я досі кохаю А., розлютився, грюкнув дверима і пішов у морозну ніч без шапки, забувши її у мене.  С. мене покинув, але подарунок для нього куплений, запакований і навіть підписаний. Та чи матиму нагоду його вручити – невідомо: уже два тижні від нього ні слуху ні духу. Висновок: я – дурепа і зустрічатиму Новий рік на самоті.

Досить! Чого нюні розпустила?! Якщо не подобаються підсумки і висновки – треба виправляти ситуацію, цілих два тижні попереду. Сніданок – вівсянка на воді, перед роботою роблю зачіску й ідеальний макіяж, одягаю людський одяг – спідницю і чобітки на підборах. Хай Галька лусне від заздрощів!  Єс, життя налагоджується!.. Кілька робочих годин пурхаю по кабінетах, розсипаю колегам компліменти. А після роботи біжу по магазинах: нова сукня для корпоративу має бути кращою, ніж у Наталки з відділу маркетингу, а Гальку хай жаба задушить. Вечеряю склянкою кефіру, а не тірамісу, і задоволена собою лягаю спати.

Наступного дня, виходячи з ліфта, начальник відділу маркетингу підморгнув мені. Ого! Отже, красуня Наталка здає позиції. На корпоративі запрошу його на повільний танець. І біжу працювати з іще кращим настроєм. І все ніби чудово, доки не зайшла в соціальну мережу. Мій С. написав: «Дякую за шапку!». Дивно, його шапка досі у мене. І кому це він дякує? А от і відповідь: фото С. у дивній в’язаній шапці з довгими вухами… І дякує він за це якійсь Карині… Що за гидке ім’я?

Півдня ми провели з Галькою в супермаркеті, закуповуючи харчі до свята. Чесне слово, від її сварливості є толк! Завдяки цій рисі ми швиденько наповнили кошики і втиснулися у чергу біля каси. «Ти з ким зустрічати Новий рік плануєш?» – Галька лізе в душу. І я раптом не стримуюся і кажу правду: якщо чесно, одна. Коханий мене покинув, сама винна… «Ну-ну, – Галька раптом перетворюється на людину, навіть на жінку! – Чого сумуєш? Ти симпатична, струнка, молода, характер у тебе добрий. Усе налагодиться. А якщо зовсім зле, приходь до мене, разом Новий рік і зустрінемо». Я насилу стримала сльози. Виявляється, щоб стати ближчими, достатньо самій зробити крок назустріч…

Увечері біжу в супермаркет. Чашка з довгоносим жирафом не годиться для Гальки – вона добра! Куплю їй новий подарунок!.. Вийшовши з магазину із неймовірно красивим шаликом в руках, мало не муркочу від задоволення і ледь не впускаю з рук сумку: назустріч мені йде С. власною персоною. Красивий, рідний і без шапки. Усміхається: «Привіт! Ну, з прийдешнім! Ти змінилася. Схудла… Самі очиська. Мабуть, любов до колишнього повернулася…».  Не повернулася, – обриваю його на півслові. І взагалі не було ніякої любові! А ти недовго сумував! Уже знайшовши нову шапку і нову дівчину. «Стоп, це ти про мене? – здивувався С. – Взагалі-то шапку мені надіслала сестра з Канади». Угу, в’яже шапки і розсилає рідні. Хто повірить у ці байки? «Вона і для тебе зв’язала», – каже С. І раптом все навколо змінюється. Звуки стають голоснішими, барви яскравішими, повітря легким і солодким. Усе-таки чудова ця дівчина Карина! І ім’я в неї красиве. І руки золоті! Зуміла за тисячі кілометрів зв’язати не тільки шапки, але і двох людей воєдино!..

В’язана шапка з довгими вухами, звичайно, зовсім не пасує до сукні, в якій іду на корпоратив. Але її не зніму. Це не просто подарунок, це символ того, що ми з Сашком тепер разом. Він обіймає, шепоче: «Добре поводься на корпоративі!». Цілує. І я заплющую від задоволення очі.

Дата публікації: 28.12.2016 Додати в обране Зберегти в PDF
Print Friendly
Поділитися у соцмережах img img